дарк нет телеграм Коряжма Конопля LSD WEED

Эй, братишки и сестренки! Сегодня я вам расскажу о своей недавней приключении. Дело было так: я решил сделать себе закладку на башатумнай и отправиться в Москву на самолете, чтобы посмотреть на Ленина. Это было что-то из ряда вон выходящее, эйфоричное, настоящий экстаз! Я уже представлял, как буду пыхтеть эту мощную коноплю, пока взлетаем, и кайфовать от полета.

Закупившись достаточным количеством башатумнай, я отправился на аэропорт. Блин, у меня руки дрожали от нервов, ведь я знал, что это не самая легальная штука. Но что поделать, когда ты такой искренний фанат Ленина и любишь скипнуть границы своей возможности! Я был полон ожидания, ведь предстояло не только насладиться эффектами моей закладки, но и увидеть своими глазами великого Ленина.

В самолете я занял место около окна, чтобы иметь лучший вид. И вот, сразу же после взлета, я достал свои запасы и начал шмолять. То, что я почувствовал через несколько минут, просто не передать словами. Моя душа парила в небесах, а я сам наслаждался каждым вдохом. Вокруг меня все стало таким красивым и ярким, словно я попал в другое измерение. Ощущение веселья и беззаботности пронизывало каждую клеточку моего тела. Это была жиза, братаны!

Прыгнул на самолет	Слетел на самолет
Самолет, взлетев, парил в небе	Самолет, взлетев, парил в небе
Вокруг летал белый снег	Вокруг парил белый дым
Жизнь казалась прекрасной	Мир казался наркотическим

Летел я, парниша, прямо над Москвой. Моя голова была в розовых сказочных облаках, а вокруг меня кружился все больше и больше светящихся точек. И, наконец, я увидел его! Ленин стоял там, огромный и суровый, словно стражник прошлого. Я был просто зачарован его присутствием. Как же мне хотелось поздороваться с ним, показать ему, как я хорошо себя чувствую! Но, к сожалению, мой полет в рай был прирывистым. Стыковка в аэропорту Москвы - не самый подходящий момент для наслаждения башатумнай. Хотелось бы, чтобы все вокруг не замечали моего полета на борту облаков, но, увы, это оказалось невозможно. Я оставил свою избранную закладку на самолете и отправился в московский метро.

В метро я продолжил свой космический полет на недосягаемых высотах наркотического экстаза. Я пыхнул и впился в музыку, чтобы создать настоящий колорит этого мегаполиса. Я видел свет, я видел танцующих людей, я видел жизнь, а она была такой яркой! Каждый вдох был полон энергии и свободы, а каждый выдох - искрой творчества.

Я прыгал с одного вагона на другой, словно акробат цирка. Вагоны становились моими небоскребами, а платформы - пляжем на пятом океане.

Эй, Ленин, я здесь! Я смотрел на него с вагона метро и улыбался, зная, что его дух пронизывает меня и все вокруг. Я рад поверить, что он тоже одобряет мои приключения и мою любовь к башатумнай. В конце концов, именно его лозунг "Пролетарии всех стран, соединяйтесь!" вдохновил меня на этот полет. Но все хорошее когда-то заканчивается, братишки и сестренки. Пошла ночь, а с ней и мой экстатический наркотический полет. Теперь мне нужно было вернуться в реальность, а она оказалась гораздо скучнее и серее, чем в моих космических фантазиях. Я стал осознавать, что время уходит, и я должен был возвращаться в свою обычную жизнь.

Так что, братишки и сестренки, если вы когда-нибудь решите скипнуть на самолет и слетать на закладках в Москву, чтобы посмотреть на Ленина, помните: это будет самый незабываемый полет вашей жизни. Пыхтите, радуйтесь, и не забывайте, что наш мир может стать по-настоящему фантастическим, если мы сами создадим его околдовывающую атмосферу!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...